Гліб Несторович Сакович народився 14 липня 1932 року в Києві в сім’ї лікарів. Батько — Сакович Нестор Григорович (1886–1951), білорус; мати — Сакович Капітоліна Миколаївна (1891–1963), українка.

Зі слів Т.Д. Кузнецової, дружини Г.Н. Саковича, у 1939 р. батько Гліба був репресований, додому вернувся тільки в 1949 р. і незабаром помер.

Коли почалася Друга світова війна, з Капітоліни Миколаївни  в поліклініці, де вона працювала, взяли підписку про невиїзд із Києва, оскільки потрібні були лікарі її спеціальності. А потім виїжджати було вже пізно, і  Гліб з мамою залишилися в окупованому німцями Києві. Дуже бідували, голодували. Гліб захворів на туберкульоз. Незважаючи на хворобу і злигодні, він старанно вчився і самостійно, і з допомогою мами. Як тільки відкрилися школи, склав іспит  відразу в 6-й  (замість 5-го) клас 70-ї   російської середньої школи Києва, яку закінчив у 1948 р. з золотою медаллю.

Того ж року поступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою в 1953 р.

Йосип Ілліч Гіхман, який викладав у той час на факультеті, звернув увагу на талановитого студента. Перша наукова робота Гліба Несторовича [1] була написана і опублікована, коли він був ще студентом п‘ятого курсу. Науковим керівником був Й.І. Гіхман. У цій роботі досліджувалися властивості узагальнених квазігладких функцій і було одержано результати, що узагальнюють або поліпшують результати А.Ф.Тимана.  Виконуючи цю роботу, Сакович помітив, що при вивченні квазігладких функцій виникають різні функціональні рівняння і при систематичному застосуванні цих рівнянь  результати набувають значно простішого вигляду. Так функціональні рівняння ще із студентських років стають одним із пріоритетних напрямів математичних інтересів Гліба Несторовича.

Після університету Гліб Несторович поступив в аспірантуру Інституту математики АН УССР (1953–1956) за спеціальністю “Теорія імовірностей”. Його науковим керівником в  аспірантурі був академік Б.В. Гнєденко. В ці та наступні роки аспірант опублікував роботи [2–4, 7], що стали основою його кандидатської дисертації «Багатовимірні стійкі розподіли»  [9]. В них уперше було сформульовано важливе  означення стійкого відносно деякої групи матриць розподілу, знайдено всі стійкі розподіли даного класу, вказано групи, для яких існують стійкі розподіли, відмінні від нормальних і від розподілів, досліджених Е. Фельдгеймом і П. Леві. Було встановлене існування строго стійких багатовимірних  гауссових розподілів з ненульовим сподіванням і  вказано, як знайти всі такі розподіли.  Деякі результати його дисертації увійшли пізніше у відомі монографії академіків Б.В. Гнєденка, А.М. Колмогорова,   Ю.В. Лінника.  На думку професора М.Й. Ядренка, опублікування цієї дисертації актуальне навіть тепер, хоча минуло стільки років (дисертація була захищена в 1965 р.), тому що  не всі результати, які містяться в ній, були опубліковані, а деякі з них і тепер повторюються іншими науковцями.

У дисертації багатовимірні функціональні рівняння неодноразово використовувалися для знаходження стійких розподілів. Окрім того, виконаний Саковичем повний опис багатовимірних стійких розподілів є в той же час першим у літературі дослідженням з функціональних рівнянь для функцій області, а не точки. Б.В. Гнєденко так оцінив результати дисертації: “Власне, тепер виклад теорії стійких розподілів неможливий без згадок постановок задач Саковича”.

Після захисту Сакович, розв’язуючи інші задачі, продовжував приділяти  серйозну увагу розв’язанню конкретних функці­ональних рівнянь, намагаючись одночасно побудувати теорію розв’язування їх. Ось як  він пише про це у своєму науковому звіті за 1970 рік, коли він працював старшим науковим співробітником відділу теорії ймовірностей і математичної статистики Інституту математики АН УРСР:

“Различные задачи теории случайных процессов (изучение устойчивых распределений, нахождение нормировок в предельных теоремах весьма разнообразного вида, исследование марковских процессов и мн. др.) приводят к функциональным уравнениям. Несмотря на более чем двухвековую историю (функциональными уравнениями занимались Д’Аламбер, Эйлер, Лежандр, Пуассон, Гаусс, Коши, Абель, Лобачевский, Бойаи, Кели, Стокс, Дарбу, Фреше и многие другие), систематическая теория их отсутствует: подобно исследованиям в матема­тической физике, большинство работ посвящено важным отдельным уравнениям, возникающим в приложениях. Функцио­нальные уравнения являются естественным инструментом при аксиомати­ческом описании объектов через их свойства. Поэтому задача построения теории функци­ональных уравнений была поставлена в 1900 г. Д. Гильбертом на 1-м Международном конгрессе математиков (”5-я проблема”).”

“Наши исследования − пише далі Гліб Несторович, − относятся к попытке построения такой система­тической теории, со специальным вниманием к нуждам теории вероятностей... Нами выделены и систематизированы элементарные методы решения функциональных уравнений. Проведены иссле­дования общего уравнения Пексидера–Коши на лупах (петлях) с ассоци­ативными операциями. Исследованы свойства билинейных и дробно-­билинейных подстановок. Результаты применены к нахождению функций с билинейным или дробно-билинейным правилом композиции”.

Результати цих досліджень були представлені на міжнародних конференціях з функціональних рівнянь (Обервольфахб, 1962 [8]; Обервольфах, 1966 [18]; Ватерлоо, 1967, тези); Мішкольц 1970 [14]), а також  на Міжнародному конгресі математиків (Москва, 1966, тези). Спеціалісти вважали його авторитетом у цій області. Про це свідчить хоча б його спільна робота  з  J. Aczél (1968) [11].

У період 1953–74 років основними напрямами наукової діяльності Г.Н. Саковича були такі: теорія ймовірностей, теорія функцій і функціональні рівняння; його цікавлять і інші наукові напрями: алгебра і аналіз (розподіл коренів поліномів [6], неперервні дроби, детермінанти, нерівності), теорія чисел, геометрія, історія математики, прогнозування  [15], діофан­тові рівняння [16]. Робота [5] присвячена увігнутим розподілам. В ній встановлено, що характеристичною властивістю увігнутих розподілів є відсутність нулів у характеристичних функціях.

 Дослідження [10] про ширину спектра має не тільки теоретичне, але й прикладне значення (наприклад у радіотехніці і спектроскопії), і водночас є прикладом варіаційної задачі з несподіваним розв’язком і суттєво імовірнісною постановкою.

Гліб Несторович цікавився  також лінгвістикою і документалістикою. Він є одним з укладачів академічного російсько-українського математичного словника (1960 р.).

Коло його наукової і науково-організаційної діяльності в 1970–74 роках було надзвичайно широким і вимагало великої  самовіддачі, сил і часу. Це — складання відповідальних документів від Інституту математики АН УРСР до  проекту Рекомендацій із стандартизації РЕВ “Основні знаки і позначення математики”, зауваження Інституту математики АН УРСР щодо проекту ГОСТу на алфавітні і позаалфавітні знаки, вживані в математичних текстах (1971–72),  керівництво двома семінарами: з функціональних рівнянь (спільно із ст. н. с. Ін­сти­туту математики АН УРСР А.Н. Шарковським) і з математики, логіки і мето­дології наукового дослідження для співробітників відділу науково-­техні­чного прогнозування Відділення комплексних проблем наукознавства та інформації. На другому семінарі, зокрема, він дуже багато уваги приділяв статистиці, в тому числі математичній і соціально-еконо­мічній; особливу увагу було приділено теорії планування експерименту і прог­нозуванню. (Курс цих лекцій, на жаль, не був надрукований, але зберігається в архіві Г.Н. Саковича).

Окрім того, Гліб Несторович читав спецкурси для співробітників Інституту проблем литва АН УРСР, науковим співробітникам Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР, курс лекцій із статистики (в тому числі і з математичної статистики) для студентів Київського університету (кафедра математичної лінгвістики, філоло­гічний факультет). Для цих же студентів він працював над перекладом книги “Лінгвістична статистика” болгарського професора Н. Ставровського, яка була для студентів хорошим ілюстративним матеріалом. (Переклад книги не був виданий). Не забував він і школярів, працюючи з ними в математичних гуртках, беручи участь у підготовці і проведенні олімпіад і друкуючи  статті в популярному шкільному журналі “У світі математики” [12, 13].

Додамо до цього ще й численні консультації київським і некиївським науковцям (адже Гліб Несторович мав енциклопедичні знання не тільки в різних областях математики, але  був знайомий з найновішими досягненнями в лінгвістиці, економіці, геології, соціології, психології). Немало часу займала бібліографічна робота, передплата книг і журналів для бібліотеки Інституту математики, рефе­рування статей із журналу “Mathematical Review”, наукове листування з коле­гами з різних країн, рецензування «складних» робіт (від яких усі відмовлялись), опонування і таке інше. Однак уся ця величезна просвітницька і наукова робота в той час (та й тепер!)  за роботу  не вважалася.  Керівники роботу науковця вимірювали тільки своєчасно зданими звітами і кількістю публікацій за рік. 

Гліб Несторович неформально ставився до своєї роботи, він не поспішав публікувати статтю, якщо вона йому чимось не подобалася. Стаття “відлежувалась”, а він у цей час займався іншою, не менш важливою математичною задачею. У нього був свій підхід до організації роботи, що не завжди вписувався в рамки  бюрократичних порядків у наукових установах. Так, у 1974 році, не оформивши вчасно якісь папери, Гліб Несторович був змушений піти з Інституту математики. Він не вмів пристосовуватися до системи, був, можна сказати, беззахисним перед нею. Він не прагнув ні  нагород ані наукової кар’єри, але був безмежно відданий науці. Наприклад, перебуваючи деякий час безробітним (1974–75) і не маючи засобів до існування, Гліб Несторович щоденно трудився по 12 годин у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР над творами древньогрецьких математиків у пошуках джерел сучасної математичної проблеми, що цікавила його. Існував він у цей час тільки завдяки скромній допомозі його друзів. Проживав Г.Н. Сакович більш як  30 років (з 1951 р.) в комунальній квартирі в кімнаті, що останніми роками дійшла до аварійного стану.

Одначе, сильний духом, захоплений своєю роботою, а також  іншими справами — туризмом, альпінізмом, спелеологією, геологією, він не переймався своєю побутовою невлаштованістю. І тільки зрідка його охоплював відчай від неможливості пробити ту стіну жорстокої байдужості вищих чиновників від науки, що стояла перед ним.

У пошуках роботи і засобів до існування прийшлось відкласти любимі функціональні рівняння і перейти на роботу в лабораторію Інституту кібернетики АН УРСР (1975–84) спочатку керівником групи, а з 1976 р. − старшим науковим співробітником. Йому запропонували роботу над трьома мало пов’язаними темами, з яких дві були для Гліба Несторовича зовсім новими.

Ось як характеризує цю роботу Гліб Несторович в одному із своїх спогадів: “Все три темы, однако, были задачами на сокращение большого перебора, т.е. задачами из области искусственного интеллекта. Существует три непохожих «вычислительных математики». Самая старая связана с мате­матическим анализом (максимумы, решение уравнений и т.п.), другая — гораздо более трудоемкая — с дискретными сложными структурами (комбинаторика, алгебра, теория чисел и т.д.), третья — с оценкой качеств алгоритмов, программ, машинных языков и т.п. За истекшее время моей работы в Институте кибернетики АН УССР я занимался преимущественно второй, но в тесной связи с третьей. О существенном различии третьей и второй ветвей со всей определенностью говорили крупные специалисты Д.Х. Лемер и Д. Кнут. (Третью часть вообще относят к “искусству”). Во всех трех случаях мною были получены алгоритмы, которые, судя по литературе и отзывам специалистов, на один или несколько порядков эффективнее известных (в тех случаях, когда такие вообще были)»

Відзначимо, що, незважаючи на нову тематику і трудомісткі задачі, Гліб Несторович все ж спромігся приділити увагу функціональним рівнянням, і в 1978 р. йому вдалося відправити свою доповідь “К аксиоматике пифагорейских средних” на Другий Міжнародний симпозіум з функціональних рівнянь (Дебрецен, Угорщина, 1978) [19].

В Інституті кібернетики умови для роботи Гліба Несторовича виявились ще несприятливішими, ніж в Інституті математики. Ось як він сам писав про це з гіркотою: “... мне очень много пришлось восполнять личным трудом организационные неполадки: делать промежуточные вычисления (для построения общих методов) там, где бы это лучше выполнила БЭСМ, не хватало длинных сеансов машинного времени, программистов, диалога с машиной, литературы, а также известных программ, отсутствующих в РФАПе (республиканский фонд алгоритмов и программ при Институте кибернетики). В этих условиях не было времени оформить полученные результаты для публикации, но я надеюсь сделать это в следующий период...”.

Наступним  коротким життєвим періодом був період з 1984 по 1989 рік — повернення Гліба Несторовича в Інститут математики.

Останні п’ять років свого життя Гліб Несторович присвятив дослідженням з історії математики, що цікавила його ще юнаком. В науковому архіві Гліба Несторовича, який зберегла його дружина Тетяна Дмитрівна Кузнецова, можна знайти такі (в основному незакінчені) рукописи:

1. Этюды к Диофанту I. Прелюдия к “Арифметике”: книга “О многоугольных числах”.

2. Комментарий к “Арифметике” Диофанта (VI-ая книга).

3. Этюды к Архимеду, I. О квадратуре параболы. (К вопросу о предшественниках Архимеда).

4. Этюды к Архимеду, II. О спиралях. Квадратуры и атомизм.

5. Этюды к Архимеду III. Стомахион.

та інше. В цьому архіві є конспекти рідкісних джерел німецькою, англійською, французькою, грецькою і іншими мовами, які він  добре знав. Достатньо повно зібраний туристичний фольклор. Окрім того, є багато незрозумілих графіків, таблиць і обчислень, які цікаво було б “розшифрувати”. Взагалі ж, архів має потребує дальшого впорядкування і вивчення спеціалістами.

Спільна з Л.С. Стойковою стаття [20] була опублікована, коли Гліб Несторович уже перебував у лікарні (1988). Роботу над нею було почато ще в Інституті кібернетики (1984). У ній одержано точні верхні оцінки унімодальних функцій розподілу з фіксованим одним або двома моментами.

В останні роки життя Саковича цікавили також функціональні нерівності. Він писав: “Я занимаюсь функциональными уравнениями — довольно редким ныне предметом, которому большое внимание уделяли классики и к которому в последнее время вновь вспыхнул интерес... Однако наиболее интересным представляются результаты, полу­ченные мною по функциональным неравенствам. Именно для них я разработал “узелковое письмо” (похожее на квипу)*.

*Перуанское узелковое письмо – квипу – представляет собой длинный шнур с бахромой, у которого на определенных расстояниях от начала на бахроме на различных высотах завязываются различной формы узелки. Каждый узелок означает определенное утверждение…

Здесь связи с теорией функций, линейным и нелинейным программированием, канторовыми множествами, теорией чисел, очень необычными схемами рассуждений по индукции, напоминающими работу вычислительной машины с циклами и переадресацией и многим другим».

Під час відпочинку Гліб Несторович був веселим, добрим, товариським.

Він був неперевершеним у своїй артистичній величі під час всіляких незвичайних веселих туристичних вистав, збирав і пам’ятав  туристичний фольклор, гарно співав (його мама була чудовою піаністкою), його дотепні тости біля вогнища сприймались на “ура”, а “страшні розповіді” були дійсно страшними, коли їх слухали в глибоких печерах. Тут він був неначе  на волі. Гліба Несторовича  люблять і шанують його пам’ять знайомі туристи і спелеологи.

Не можна  також не згадати про унікальну бібліотеку Саковича. Окрім стелажів, книги лежали стовпами з підлоги до стелі, заповнюючи усю його кімнату, і ходити треба було, як у лабіринті. Там були і старовинні раритетні книги і найновіші, але рідкісні на той момент. Він завжди ходив по місту з чотирма-п’ятьма книгами під рукою (ні сумки, ні портфеля в нього не було) та ще кількома учнівськими зошитами у клітинку, де у всяку зручну хвилину міг робити обчислення.

Помер Гліб Несторович 24 лютого 1989 році. Відспівували його у Володимирському соборі. Він був віруючою людиною, зумів побудувати Храм у душі своїй, зробити внесок у науку. Але, на превеликий жаль, його математичний дар не був повністю реалізований.

                                                             Л.С. Стойкова

                                                          доктор фіз.-мат. наук